Самоорганізація громадянського суспільства – єдина альтернатива розвитку України

Бездарне і злочинне проведення реформ в Україні у 90-ті та подальші роки і, насамперед, порушення соціальних зв'язків, зумовило глибоку соціально-економічну кризу і знецінення наявного фізичного і людського капіталу.

До руйнівних наслідків, першочергово, призвела втрата довіри і зв'язків всередині суспільства - його соціального капіталу, які не можна зіставити навіть із втратою фізичного капіталу.

Ігноруючи значення формальних і неформальних норм, що визначають повсякденні відносини між людьми, в бізнес-товаристві, між громадянами і державою, провідники реформ зруйнували Україну. Шляхом руйнації соціальних зв'язків мафія зуміла витіснити ринок як механізм економічної координації. Саме для систем, котрі сформувалися у більшості постсоціалістичних країн, характерні соціальна роз'єднаність, інституціональна слабкість (пріоритет сили над правом), хиткість моральних норм (поведінка не за законом, а по "понятіям"). Все це і є головною перешкодою на шляху стабілізації і розвитку громадянського суспільства в Україні. Лише згуртованість якого на всіх рівнях може забезпечити реалізацію інтелектуального потенціалу суспільства для розвитку її економіки.

Ринок це не тільки механізм розподілу ресурсів але і конструкція, що виконує соціальні функції, враховуючи роль організаційних структур, технологічних інновацій, культурних норм і звичаїв. Розвиток громадянського суспільства рівнозначний нагромадженню соціального капіталу. Який довільно, але невпинно, зростає в процесі неформального спілкування, співучасті і взаємопідтримки родичів, сусідів, односельців, жителів містечка чи району, дотримання певних соціальних норм і, головне - довіри, що створює умови для координації та кооперації на шляху спільного виживання та розвиту окремих громадян та громади в цілому. Соціальний капітал суттєво збільшує віддачу від інвестування в капітал фізичний і людський. На відміну від фізичного — це "моральний ресурс", який збільшується лише під час його використання і виснажується, якщо його ігнорують.

Показниками якості громадянського суспільства вважають гласність, підзвітність, політичну стабільність, ефективність держави і законів, та подолання корупції. Але головною складовою є ступінь взаємодовіри у громадянському суспільстві. Довіри як по горизонталі—у відносинах між окремими громадянами, усередині різних громадських і корпоративних структур, так і по вертикалі — між громадянами і структурами влади. Саме взаємодовіра забезпечує зміцнення і розширення соціальних зв'язків і робить можливим поступальний розвиток суспільства.

Довіра ж не можлива без соціальної справедливості, яка яскраво висвітлюється у контрасті розподілу багатств і доходів. Порівнюючи результати соціальних опитувань і даних ООН про розподіл доходів населення у різних країнах світу, економісти виявили закономірність: чим більша диференціація у доходах, тим менша взаємодовіра, і навпаки. Наприклад, у скандинавських країнах, де співвідношення доходів 20 % багатих громадян і 20 % найбідніших становить 3,6—3,7, індекс взаємної довіри дорівнює 56—61 %. А у Бразилії, де таке співвідношення становить 25,5, індекс довіри — лише 6,7 %. В Україні за різними оцінками (при повній відсутності офіційної інформації) цей показник знаходиться в межах 15-40.

До речі, показник більше 10, вже вважається критичним. Саме співвідношення доходів визначає не лише рівень життя в країні і перспективи її розвитку, але і рівень політичної культури, суспільної моралі і можливостей самореалізації. Загрозливо високий рівень розшарування українського суспільства на більшість, що живе на межі існування, і кілька відсотків дуже багатих, що розпоряджаються всім капіталом держави, дає підстави прогнозувати хвилю протестів в найближчому майбутньому. В умовах недовіри до держави, будь-які її ініціативи сприймаються суспільством, як ворожі, якими б корисними вони потенційно не були. Виникає історична пастка – коли рівень недовіри блокує будь-які зміни, а відсутність змін поглиблює недовіру.

Навіть прагматичні економісти розвинених європейських країн давно зрозуміли, що соціально орієнтований розподіл багатства і доходів у громадянському суспільстві це одна з вирішальних умов, яка забезпечує конкурентоспроможність економіки держави на світовому рівні. А секрет тут у тому, що основним джерелом внутрішніх інвестицій в національну економіку є вклади середнього класу, а не багатих. Вклади найбагатших груп легко стають тіньовими і їх вивозять за кордон (що ми наразі і маємо), а середній клас не має таких можливостей. Тому поляризація суспільства і розмивання середнього класу призводять до падіння внутрішньої інвестиційної активності і розвалу економіки. До того ж, унаслідок соціальної нерівності у суспільстві зростає нестабільність, що відлякує порядних зовнішніх інвесторів.

Соціальна поляризація суспільства також негативно впливає на формування і реалізацію людського капіталу. Значній частині бідних сімей стає недоступною якісна освіта і хороша професійна підготовка, які вкрай необхідні для розвитку сучасної економіки. Бідність також нищить фізичне і духовне здоров'я громадян, погіршуючи можливості забезпечення життєвих потреб, навіть основних, і зменшучи саму тривалість життя.

Тому питання розвитку і нагромадження соціального капіталу в Україні сьогодні першочергове і найбільш важливе. Вирізняють, чотири основні позиції, що утворюють феномен соціального капіталу:

1) розвиток горизонтальних зв'язків між людьми усередині малих спільнот і країни в цілому, їх організаціями і товариствами за інтересами і захопленнями, в бізнес-товаристві тощо;

2) внутрішній характер цих соціальних зв'язків;

3) відносини між громадянським суспільством і державою;

4) якість управлінських інститутів.

За допомогою різних способів впливу — від діяльності неформальних мереж до загрози репутації в галузі міжнародних відносин — ОГС спроможні активно вплинути на процеси ухвалення рішень органами державного управління, як на етапі їх підготовки, так і перегляду вже прийнятих рішень. Аналогічно ОГС можуть ефективно забезпечувати і рішення актуальних питань й окремих громадян та підприємств.

Існують три форми такого впливу:

 1) коли держава не справляється або недостатньо здійснює потрібні для розвитку спільноти заходи і не враховує її визначені інтереси. У цьому випадку громадянське суспільство бере на себе функцію захисту і забезпечення неврахованих інтересів;

2) громадянське суспільство не тільки виявляє проблеми, але й вирішує їх самостійно, не звертаючись до держави;

3) безпосереднє протистояння громадянського суспільства державі. Воно можливе, внаслідок примусу, застосованого державою і пов'язано із порушенням прав людини та її індивідуальних прав (наприклад, вибіркове застосування законів з метою перерозподілу власності, досягнення політичних цілей у справі приватизації тощо).

Спільним для всіх трьох форм є те, що кожна з них опирається на багатосторонню добровільну домовленість, як специфічний спосіб діяльності, характерний для громадянського суспільства.

Протистояння громадянського суспільства державі настільки закономірне, як і його діяльність, що здійснюється паралельно із державними інститутами або у конкуренції з ними. Все залежить від наслідків діяльності чи бездіяльності держави та відносної сили чи слабкості держави і громадянського суспільства.

Досліджуючи дієвість реалізації функцій ОГС у 40 країнах світу, експерти виявили, що ОГС найефективніше реалізують функції послуг, впровадження інновацій, ініціювання змін, формування соціального клімату та сприяння розкриттю особистісних якостей. З огляде на це, як державим керманичам, так і лідерам ОГС, слід враховувати та сприяти розвитку громадянських інституцій, в силу їх унікальної продуктивної і вкрай важливої для стабільного розвитку країни ролі у (до того ж - ніким не замінної):

— поліпшенні якості послуг, забезпеченні більшої рівності споживачів, зменшенні витрат, пов'язаних із наданням послуг, покращенні спеціалізації й обслуговування;

— зростанні інновацій, що реалізуються за рахунок більшої гнучкості некомерційних структур, їх спроможності здійснювати технологічні та продуктивні інновації, діяти за новими "соціальними" технологіями;

— ініціюванні і поширенні соціальних змін, які ОГС здатні реалізувати, пов'язуючи окремих індивідів із політичним процесом, представляючи їх інтереси, відстоюючи права та ін.;

— сприянні розкриттю якостей особистості й розвитку лідерства шляхом участі у різних некомерційних організаціях;

— формуванні соціального клімату і сприянні демократизації суспільства.

Очевидний висновок: надзвичайна диференціація доходів порушує соціально-політичну стабільність в країні, ліквідує можливість інвестицій для її економічного зростання. Розвиток громадянського суспільства, зміцнення і розширення його соціальних зв'язків, створення клімату законності та взаємодовіри, вкрай важливі не лише для успішного економічного зростання України, але й для збереження національної ідентичності та державної цілісності. Перед українською спільнотою на сьогодні постала нагальна альтернатива: самоорганізація чи власна деградація і розпад країни?